Від спортивної зали до професії: про що говорили під час SBC Summit Ukraine 2026 на панелі «Людський потенціал без бар'єрів» у Львові

Захід відбувся 28 жовтня у Львові в межах SBC Summit Ukraine 2026. Модерував дискусію PhD, керівник Інституту ветеранів «Архітектура стійкості» КНУБА, амбасадор безбар'єрності МОН Артем Гончаренко.

SBC Summit Ukraine 2026 — всеукраїнська конференція зі спортивного маркетингу, організована спільнотою Sport&Business Club. Вона об'єднала представників спортивної індустрії, бізнесу та медіа, щоб обмінятися досвідом, обговорити виклики та перспективи розвитку українського спорту.

Для Інституту ветеранів тема панелі профільна: його робота — це прокладання шляху ветерана від відновлення до повноцінного життя.

До розмови долучилися спікери, кожен із яких представляє окремий напрям ветеранського й адаптивного спорту:

• Михайло Варварич, співзасновник клубу «Ветеранський дух Львова», ветеран 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ
• Роман Гапачило, президент парахокейного клубу «Незламні» (Львів)
• Віктор Дідух, дворазовий паралімпійський чемпіон із настільного тенісу, засновник Didukh Academy
• Ірина Матвійчук, проєктна менеджерка благодійного фонду Shakhtar Social

Спорт як простір можливостей

Розмову почали з того, що відбувається до того, як ветеран стає частиною спортивної спільноти. Спікерів запитали, що насамперед спонукає людей приходити до клубу: потреба в русі, побратимство чи нова мета. Не менш важливо було проговорити, що найчастіше заважає зробити перший крок.

Наступний блок був про перехід від спроб до системи. Наприклад, спробувати займатися якимось видом спорту можна один раз, а от тренуватися регулярно й виходити на змагання значно складніше. Для цього потрібні тренери, обладнання, доступні приміщення та підтримка.

Окремо говорили про адаптивний спорт: що має змінитися, щоб він був доступний кожному, хто прагне рухатися й розвиватися, а не лише тим, хто націлений на медалі.

Міжнародний досвід: Pace for Health

Shakhtar Social долучився до конференції й представив результати міжнародного соціального проєкту Pace for Health, який реалізується за підтримки Європейського Союзу в межах програми Erasmus+ Sport. Для фонду це перший проєкт Erasmus+ Sport, у якому він виступає координатором міжнародного консорціуму.

Ініціатива спрямована на підтримку дітей, зокрема внутрішньо переміщених осіб. Через футбол проєкт сприяє їхній соціальній адаптації та створює безпечне й інклюзивне спортивне середовище.

За два роки реалізації:

• понад 200 дітей долучилися до футбольних тренувань
• проведено 100 футбольних сесій у 5 локаціях України
• 60 дітей відвідали два міжнародні спортивні табори в Італії та Греції
• розроблено інтерактивний методичний посібник для тренерів, які працюють із дітьми ВПО

Особливу увагу в виступі приділили довгостроковому впливу проєкту. Спільно з Київським столичним університетом імені Бориса Грінченка створено інтерактивну програму футбольних тренувань на основі травма-інформованого та інклюзивного підходів. Посібник містить практичні рекомендації та QR-коди з відеодемонстраціями вправ, знятими на базі Академії ФК «Шахтар». Методологія допомагає тренерам враховувати індивідуальні потреби дітей, створювати підтримувальне середовище та використовувати футбол як інструмент розвитку соціальних навичок.

Важливою складовою проєкту стала міжнародна співпраця. Pace for Health реалізується Shakhtar Social у партнерстві з AEK Sport Club (Греція), VšĮ Hope for Football (Литва) та Київським столичним університетом імені Бориса Грінченка. Проєктна менеджерка фонду Ірина Матвійчук подякувала партнерам за внесок і наголосила на важливості поєднання міжнародної експертизи з локальним досвідом.

Окрему увагу на панелі приділили тому, як досвід таких масштабних проєктів можна адаптувати для інших аудиторій, зокрема ветеранів. Йдеться передусім про підготовку фахівців, розвиток інклюзивних спортивних програм, створення методологій та залучення міжнародних партнерств.

Від спорту до професійного життя

Друга частина дискусії була про практичні моделі, конкретні кейси та можливості масштабування. Основні питання були такі.

Як побудувати шлях від занять спортом до роботи? Ветеран може стати тренером, наставником, спортивним менеджером або підприємцем. Яка підтримка від бізнесу й закладів освіти потрібна для цього найбільше?

Яка модель партнерства працює? Йшлося про співпрацю спортивної організації, громади й бізнесу, яка забезпечує регулярні тренування, обладнання та доступну інфраструктуру, і про те, що з цього реально масштабувати в невеликих громадах.

Чим може бути ветеранський клуб? Не лише командою підтримки, а й середовищем, де є контакти роботодавців, освітні можливості та підтримка власних проєктів.

Що дало міжнародне партнерство? Приклад Pace for Health показав, як об'єднання міжнародних партнерів, університету та наукової спільноти допомагає створювати методології, які згодом можна поширювати.

Бар'єри та відповідальність

Одним із найважливіших питань панелі стала різниця між інвестицією й разовою подією. За якими критеріями партнери мають оцінювати успіх: за кількістю заходів чи за тим, що відбувається з людьми через рік-два?

Розглянули й проблематику спорту в малих громадах. Там часто є ветерани, готові тренуватися, але немає спеціалізованих залів, обладнання чи великого бюджету. Спікери говорили про те, з чого почати й хто має взяти на себе лідерство.

Позиція Інституту ветеранів

Підсумовуючи панель, Артем Гончаренко наголосив: «Разова допомога не змінює системи. Змінюють її партнерства, у яких громада, бізнес, освіта і спортивні організації працюють разом і на довгу дистанцію».

Ця думка перегукується з підходом, на якому будується робота Інституту ветеранів «Архітектура стійкості» КНУБА. Реінтеграція ветерана не обмежується одним етапом. Вона охоплює відновлення, освіту, працевлаштування, підприємництво та безбар'єрне середовище. Спорт у цьому ланцюжку часто стає першою точкою входу: він повертає відчуття спільноти, дає мету й відкриває шлях до наступних кроків. Більше інформації на цю тематику — на veterano.info

Чому це важливо

Розмова у Львові показала, що ветеранський і адаптивний спорт варто розглядати не окремо, а як частину ширшої політики реінтеграції. Для цього потрібні доступна інфраструктура, тренери й наставники, зв'язок з освітою та роботодавцями, а також довгострокові партнерства замість одноразових ініціатив. Досвід Pace for Health підтверджує, що напрацьовані методології та міжнародні партнерства можна адаптувати для різних груп, зокрема й для ветеранів.